Я бачила тебе у снах,
А з'ясувалось то примара.
Наздоганяє тихий страх —
За мрії мої дивні кара:
Я мріяла про хмарне небо,
І що птахи летять на південь,
Що слово «Смерть» — це моє кредо…
І що у нас лишився тиждень…
Але і дня вже не лишилось!
І час сказати: «Прощавай»
Усе брудне сльозами змилось…
Години разом забувай…
Тобі не складно їх забути.
Я!? — постраждаю ще життя…
Ні, не відчую й краплі люті,
Бо ж ти для мене забуття…
Хай все брутально, трохи смішно,
Для натовпу незрозуміло.
Для них страждання — це потішно…
Та я подам усе уміло!
Я знаю що… і як, я знаю…
Я не відкриюсь більш нікому!
Під кригу почуття сховаю,
Не розкажу про свою втому.
І моє кредо — слово Смерть…
Смерть почуттям і смерть надії.
Розбите моє серце вщент,
На друзки розлетілись мрії…